У Харкові ми ночували у метро. Психологічно витримати це було дуже важко. Їжу нам давали. Мене шокувало, що на нас напала росія. Ми виїжджали потягом. Людей було дуже багато, їхали 22 години. Було дуже тяжко. Донька- воєнний хірург залишилась у Харкові. 

Багато моїх рідних зараз на фронті. Я ними пишаюсь і дуже за них хвилююсь. 

Одного разу ми намагалися повернутись до Харкова, але там стріляють, і там знаходитись неможливо. Ми повернулись до Полтави. У дітей впав зір, зараз лікуємо. 

Я дуже хочу завершення війни. Вірю в нашу перемогу.