У хабі «Незламна_Я», що "переселився" із Херсона до Радомишля, Вікторія вперше відчула — тут зібралися люди «однієї з тобою крові».  Тут жінки разом переживають цю війну — розмальовують картини, слухають лекції з психології, придумують філософські «посиденьки» і навіть святкують дні народження Водоліїв.

До війни Вікторія жила у Харкові, працювала рієлторкою майже 20 років. Разом із 11-річною донькою переїхала на Житомирщину — сюди було ближче до мами, а головне — якомога далі від обстрілів.

Попри травматичний досвід — вибиті вікна в будинку, щоденні «вильоти» над дахом — вона навідує Харків: «Це ж все одно дім». Але майбутнє — туманне. «Я навіть не знаю, де ми будемо жити. Усе зараз крутиться навколо доньки», — каже Вікторія.

Її історія — про внутрішню свободу, яку не зламала війна. Про жінку, яка знайшла спільноту — і змогла повернути собі себе.