Михайлов Ілля Андрійович, 15 років, комунальний заклад «Сватівський ліцей № 8» Сватівської міської ради Луганської області.

Я пам’ятаю день, коли почалася війна для мене та моєї сім’ ї, ніби –то він був учора. У той день я відпочивав вдома, бо були літні канікули.

Десь близько вечора я почув якийсь дивний гуркіт на вулиці, спочатку ні я, ні мої батьки не звернули на це уваги, бо думали, що це були якісь технічні роботи. Потім через декілька годин ,коли шум став гучнішим, батько запідозрив щось недобре.

В цей час батькові подзвонив Антон Єгорович, співпрацівник по роботі: «Збирайте необхідні речі і швидко виїжджайте з міста, бо почалися бойові дії», - голос зі слухавки змінювався: то чувся добре, то пропадав.

Страху не було, я не зовсім розумів, що відбувається, кинулись вантажити автомобіль. Я був тоді малим і тільки плутався під ногами у дорослих, а потім і зовсім заснув. Мене розбудила мама, її голос був тривожним.

3-тя ранку…. Виїхали з міста Макіївка. Позаду залишились вогні, немигаючі скельця світлофорів , пусті вулиці. Відтоді я живу у невеликому містечку Сватове у своєї бабусі. Мені пощастило: я живу у своєї рідної бабусі, мене поважають однокласники.

Тільки тепер я розумію, що таке мир. Мир – це коли ніхто не втрачає близьких , ніхто не вмирає на фронті, не відчуває страху за своє життя.

Хочу завершити есе такою думкою: «У дітей, які ніколи не бачили війни, і у дітей, які не бачили миру – різні погляди на світ і життя».