Вранці по нас уже почали стріляти. Ми ж живемо на межі Херсонської та Миколаївської областей. Почали бомбити аеродром у місті, і ми відразу зрозуміли, що почалася серйозна війна. 

Сиділи тут місяць, терпіли, у підвалі жили. Дітей я забрав сюди з міста. У мене тут були внучка і дочка. А потім уже в них істерика почалась, і довелося вивозити їх. Я вивіз їх на захід України і повернувся з жінкою. 

Коли почали по нас гатити, хати в нас стали горіти. Ми на лінії вогню були.

Допомагали нам гуманітаркою добре: продуктами і чим могли. Світла часто не було. Зв’язку, інтернету – нічого не було. Оце найбільші труднощі були. І від Фонду Ріната Ахметова ми отримували гуманітарку. Усе пережили. Діти вже повернулися. Я захворів, зараз маю онкохворобу, переніс тяжку операцію.

Мрію про перемогу і вірю у вільну Україну.