У перший день війни я почув вибухи й зрозумів, що це не грім. Відразу зателефонував батькам, аби дізнатись, як вони. До шістнадцятого березня я перебував у Маріуполі, працюю у міжнародній гуманітарній організації. До виїзду робота не припинялась.

З міста виїжджав з другом. Бачили розбомблений драмтеатр,  саме цього дня його знищили росіяни. 

До Запоріжжя ми їхали три доби. Потім я переїхав до Дніпра, а вже звідти – до Києва. Зараз я сподіваюсь на перемогу ЗСУ та становлення України як європейської країни.