24 лютого я була вдома, збиралась на роботу. Не повірила, що війна. Я пішла на роботу, і до першого квітня ми ще працювали.
Другого квітня був масований обстріл. Я була вдома одна. Посипались вікна, двері вирвало, все засяяло. Коли все припинилось, я вийшла на вулицю і побачила, як навколо горять дома. Розповідаю, а в мене ком у горлі. В ту ж ніч зникло світло, вода і газ. Я відразу не евакуювалась, тому що сподівалась на краще. Ми на тиждень виїжджали, але потім все одно повернулись. Було більш-менш стерпно. Але потім ставала все гірше.
Я виїхала з села із сусідами, потім ще приїжджала додому, але там сильні обстріли, тому багато зробити щодо відновлення будинку ми не змогли.
Коли виїжджали, було дуже страшно. Напередодні не спала всю ніч. Я взяла з собою одну сумку і документи. Згодом ми з чоловіком приїжджали за речами, але там дуже страшно.
Зараз я перебуваю в Запоріжжі. Онуки і донька зі мною, невістка з дітками на Кіровоградщині.
Сподіваюсь на перемогу і що ми повернемось додому.
