Це був страх і жах, коли тут стріляли. Під час обстрілу селища ховалися в підвалі, постраждало багато людей, квартири. Все почалося в квітні-травні 2014 року, по-моєму. Я живу в двоповерховому будинку. Ми з усіма сусідами якось об’єднувалися, підтримували один одного.

Наш будинок не постраждав, а сусідні – так. Про це неприємно говорити. Ми кожен день чуємо цю канонаду, особливо стріляють вночі. Що тут говорити ?!

Ми нікуди не виїжджали. У мене чоловік лежачий, він уже восьмий рік лежить, за ним потрібно доглядати. Як же я його кину? Я не маю права, можливості і психологічно не можу його залишити.

У будь-яку секунду може відкритися стрілянина

Ціни зараз астрономічні. Я маю вищу освіту, я медпрацівник, а пенсії немає і трьох тисяч [гривень]. У чоловіка – дві, хоча він чорнобилець. Виживаємо якось...

Як можна відчувати себе в безпеці? У будь-яку секунду може відкритися стрілянина. Особливо вночі спати неможливо. Є люди, які не реагують, а я не можу заснути. Не кожен день, але досить часто, два-три рази вночі таке бахання влаштовують, що страшно.

Мрію, щоб було здоров’я і мир.

У мене родичі живуть в Горлівці, це поруч. Я не можу до них потрапити, ми не бачимося, спілкуємося тільки телефоном. Але і мобільний зв’язок –  дороге задоволення для пенсіонера.

Ми допомагаємо один одному хто чим може. Я медичними порадами, хто морально, хто матеріально. Це, звичайно, об’єднує.

Ми і не думали, що на старості будемо відчувати такі курйози. Не дай Бог такого нікому. Прожили мирний час, було все нормально.

Ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. «Карітас» теж давав продукти. Ми тоді могли дозволити купити собі медикаменти, а так зараз все дорого.