Історії, які ви нам довірили
Мені 32 роки, маю доньку, їй 11 років. Наразі ми повернулися до Харкова, де жили до війни.
Перший день війни був дуже страшним та незрозумілим. Ми з першої хвилини почули ці вибухи, на собі всі відчули. Пішли до бомбосховища і там прожили півроку.
В перші дні у нас не було зовсім їжі, хліба. Ми гостро відчули недостачу. Десь на четвертий день приїхали волонтери і на кожну дитину видавали по шматку батона нарізаного. Моя дитина його їла, мабуть, як торт.
Мене дуже приємно вразило, що наш народ був такий дружний. Ми допомагали один одному, ділилися всім, що було. Підтримка була дуже велика. Ми не ділились на сім’ї, а жили однією великою сім’єю.
Ми виїжджали з Харкова коли вже було більш-менш спокійно. У мене вже здали нерви: я не могла вийти на вулицю, бо дуже боялася. Знайомий вивіз нас в Кіровоградську область, і ми там жили на орендованій квартирі. Зараз вже повернулись.
Я дуже б хотіла бачити мирне небо, тому що все те, що відбувається, дуже страшно. Так жити неможливо.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
