Війна мене застала вдома. Спочатку всі думали, що це ненадовго, але ставало все важче. Обстріли не припинялись, звичних речей не стало. У березні почали стріли біля мене. Це був жах. Осколки залітали у вікна. Не було води, світла, газу, і кожен робив, що міг, щоб триматися. Не було впевненості в завтрашньому. 

Я виїхав з міста сам. Вивіз родину, щоб врятувати. Доїхали до Дніпра. Декілька разів я вертався в Бахмут, але там було небезпечно. Настав момент, коли місто зовсім зруйнували. Зараз я чекаю миру. Дуже хочe повернутись додому.