Мені 67 років. Чоловік на рік старший від мене. Ми з Миколаївської області. Маємо двох доньок і п’ятьох онуків. Вони одразу виїхали в Данію. 

У березні було влучання у поліклініку. Наш будинок розташований поряд. У нас все побило: вікна, двері, дах.

Щоночі лунали вибухи – все тряслося. Було дуже страшно. Діти вмовили виїхати. Зять зустрів нас у Кривому Розі і одвез у Дніпро. 

Я телефоную знайомим, які не виїхали. Вони говорять, що обстріли посилилися. 

Хочу, щоб швидше закінчилася війна й можна було поїхати додому. Дуже тягне на батьківщину.