Мені 42 роки, я з міста Миколаєва. Є чоловік і троє дітей. Усе було дуже добре. До війни щасливим було життя. 24 лютого мене розбудила донька, сказала, що чути вибухи і гул літаків. Тоді ми переглянули новини і дізналися про війну.

Чоловік втратив роботу. Зараз він на передовій, я залишилася з дітками сама. Ми в область переїхали до батьків - тут трошки безпечніше, ніж у самому місті. Тут є допомога від фондів.

Психологічний стан не дуже спокійний. Звісно, нам страшно, коли чуємо вибухи. І важко дітям розповісти, навіщо ми переїхали. Доньці довелося змінити школу. 

У нас двоє котиків, ми їх залишили вдома. Там наші знайомі наглядають за ними.

Після війни життя точно не буде таким, як раніше. Та все-таки я хочу, щоб настав мир. Хочу жити так, як до війни: щоб діти ходили до школи, чоловік – на роботу. Я поки що не планую далеко наперед. Бог дав день прожити – і добре.