Коли почалася війна, я залишалася в Бахмуті. Спочатку думала, що все швидко закінчиться. Але обстріли ставали частішими. Не було світла, води й газу. Було холодно й страшно.

Жити стало неможливо, тому ми з чоловіком вирішили виїхати. Приїхали в Дніпро, бо тут уже був наш син. Він виїхав трохи раніше. Потім приїхала моя сестра. Майже відразу померла від інсульту. Не витримала цього величезного стресу. У Бахмуті залишилося все: дім, речі, життя, до якого ми звикли. У Дніпрі ми орендуємо квартиру.

Грошей не вистачає, ціни ростуть, важко виживати в таких умовах. 

Ми живемо як можемо, підтримуємо одне одного. Єдине, чого хочемо, щоб швидше настав мир і можна було повернутися додому.