Ми до війни мешкали в Бахмуті, а у квітні виїхали з рідного міста, покинули свою домівку. Збиралися виїхати на кілька тижнів, але вийшло, що поїхали назавжди. 

На початку війни зіткнулися з гуманітарною катастрофою. Паніка була сильна. Такого стану в мене не було ніколи раніше. Не було продуктів, були затримки з поставками в магазини. Люди стояли в чергах. Ми виїхали у квітні, а в травні поверталися, щоб забрати батьків чоловіка. І в тих, хто залишався надалі в Бахмуті, була жахлива ситуація з продуктами і водою. 

Найбільше мене шокує, коли гинуть знайомі і рідні люди. Зворушувало співчуття наших співгромадян, які допомагали і з житлом, і з усіма проблемними питаннями.

Ми евакуювалися власним транспортом. Спочатку виїхали в село в Харківській області й мешкали там сім місяців. Але там роботи не було, тому вирішили поїхати у велике місто, де можливо знайти роботу. Наразі ми в Дніпрі. Рідні роз’їхалися по всій Україні.

Я стараюся тримати себе в формі, не впадати в паніку. Вірю, що війна скінчиться тільки нашою перемогою, а от коли – не знаю. З нетерпінням чекаємо на закінчення війни.