Ніхто не думав, що почнеться війна. Я працювала, жила своїм життям. Почались обстріли, зрозуміла, що сталось те, чого всі боялись. Не було розуміння, куди їхати і що робити. Тиждень я була в місті, вже були прильоти по місту. 

Я взяла валізу, собаку, дітей та поїхала. Спочатку була на заході України, зараз живу в Дніпрі. 

Зараз нічого гарного немає. Атаки в Україні масовані, діти живуть у постійному страху. З тривогою пораємось, як можемо.

Я чекаю тільки миру. Хочу повернутись додому.