Кривенко Богдан, 9 клас, Чевельчанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Оржицької селищної ради Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хало Олена Юріївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів… Вдумайтеся! 1000 днів і ночей, коли на нашу землю ступила нога ворога. Я досить добре пам’ятаю той ранок 2022. Мама… Перелякані очі мами: «Сину, війна…». Того дня ми лише слухали новини. Оті страшні фото і вихор думок у голові: «За що?», «Невже це відбувається з нами?». Навчання… Та про яке навчання ми могли думати?! Плетемо сітки, збираємо їжу, готуємо.  Усе як  у тумані, але пам’ятається кожна деталь…

Пройшов рік…два… Ми змирилися? Ні. Ми зміцніли? Так! Пробачимо? Ніколи!!!

У моєї знайомої загинув тато. У однокласниці тато підірвався на міні, везучи гуманітарну допомогу. Як жити далі? Ще на початку війни до нас у клас прийшов хлопчик, який переїхав із Донецької області. Коли лунає тривога, його всього трусить, а на очах – сльози. Як жити далі? Ми підтримуємо його, заспокоюємо, розмовляємо на «мирні» теми. Ще одна дівчинка прийшла не так давно.  Як ми не старалися не зачіпати теми війни, не виходить. І те, що вона пережила жахає… Вони змушені були залишити все: будинок, речі.  

Тисячі зруйнованих сімей, життів. Боляче… Як боляче! Хочеться кричати від цього нестерпного болю.

Уночі ми прокидаємося від гулу шахедів, і молимося, щоб усі залишились живі. Над нашими хатами постійно літають гвинтокрили, а ми заспокоюємо себе: «То наші».  А найстрашніше те, що ми не знаємо, коли це все закінчиться. Але твердо переконані, що наша Перемога близько!!! Добро завжди перемагає зло.

Моя країна вистоїть я певний!

Ми переможемо у цій війні

І гордо залунає «Ще не вмерла»

З тих вуст, що люблять віддано її ( І. Мартиняк)