Ми з сімʼєю виїхали на Вінниччину, де прожили всього 3 місяці. Стикнулися з нерозумінням, коли купували продукти і речі, адже в розумінні селян ми мали бути жебраками , які втратили усе. Ми просто звичайні люди, працювали, жили, щось попили. Після звинувачень, що Донецька область сама вина, вирішили переїхати до Дніпра, де знайшли прихисток, зняли кімнату. Все заради дитини, яку бережемо від війни.

Тяжко залишати свій дім і жити з початку. Ми звертались до фондів по домопогу. Була й поміч волонтерів у Дніпрі. На роботі зараз простій. Але зараз ми усі разом.

У мене є браслет, подарований захисником, це до сліз...