«Тяжко дивитись на своє зруйноване місто, яке було твоєю гордістю»

Гогунська Аріна, 15 років, Запорізька область, м. Пологи, комунальна установа «Пологівський колегіум № 1

Пологівської міської ради Запорізької області», 10 клас

Вчителька Корнєйко Наталія Іванівна

З давніх-давен найстрашнішою для людства була холоднокровна та безжальна війна, яка не пробачає помилок. Кожна боротьба за чесність та правду мала страшенну ціну – життя людей. Багато чиїхось батьків, матерів, братів та сестер полягло в минулих війнах. Про них рідні пам’ятають і донині, і впевнена, що вони пишаються ними! Адже завдяки ним наш народ вільний, незалежний та згуртований.

Моя прабабуся багато розповідала мені про війну. Вона народилася в ті страшні роки. Це був дуже важкий час для її родини. Звичайно, моя бабуся не пам’ятає той час, адже вона була ще зовсім маленькою. Але її мама розповідала про ті складні часи, коли було мало їжі, а інколи зовсім не було, а також діти боялись гратися на власному подвір’ї.

Мені неабияк шкода сімей, які залишились без батька, сина та чоловіка. Це страшна втрата для кожного. Я маю родичів з тимчасово окупованих територій. Їм, як і іншим людям, довелося покидати свою рідну домівку та зі страхом в очах шукати притулок.

На деякий час мої бабуся та дідусь приїжджали до нас. Розповідаючи моїм рідним про ситуацію там, у них тремтів голос та накочувались сльози. Це так тяжко та боляче дивитись на своє зруйноване місто, яке донедавна було твоєю гордістю. Їм довелося ховатись у ванних кімнатах та ночувати у підвалах під час обстрілів, по декілька разів на тиждень хапати вже зібрані речі та готуватися до евакуації. Ці всі історії неабияк лякали мене та моїх батьків.

У той час у нашому місті почали відкриватися благодійні фонди, до яких кожен бажаючий міг принести їжу, одяг та інші речі першої необхідності для солдатів нашої країни. У моїй школі теж проходили такі збори. Шкільні організатори влаштовували різні акції, у яких багато дітей брали участь. Ми виготовляли різні листівки до свят, щоб підбадьорити наших захисників. А ще робили збори, де учні і вчителі приносили хто що міг: консервацію, овочі, фрукти, домашню випічку, засоби гігієни тощо. Люди з особливою ніжністю збирали пакунки хлопцям, намагаючись передати домашнє тепло та затишок.

Дуже змучує думка, що ця війна продовжується і до цього часу. Адже будь – яка ворожнеча – звичайнісіньке зло. То ж чому люди продовжують творити лихо на шкоду собі? Це не просте питання, на яке не кожен дорослий зможе дати відповідь, а слід замислитись чому.