Родина з Донецької області вдруге потерпає від війни – і знову відчуває панічні атаки, стрес та розлади нервової системі.

Моя сім’я була вдома і мирно спала у той день, коли почалася війна. Це було десь о 5-ї годині ранку, ми прокинулися від сильного вибуху і тремтіння стін та вікон.

С початку війни в нашому місті було припинено постачання їжі. На полицях супермаркетів вже майже нічого не було. В нас були запаси їжі. А потім ми виїхали.

Найбільші труднощі – це емоційний стан. Ти відчуваєш спочатку обурення, потім страх, який змінюється панікою. Ти бачиш, як усі твої друзі починають виїжджати. І ти не розумієш, що тобі робити, куди тікати.

Моя сім’я з Донецької області, і ми вже вдруге потрапляємо до такої ситуації. Нам знов потрібно покинути нашу домівку. Перше, про що ти думаєш, це про свою дитину. Тобі треба захистити її. На фоні постійних обстрілів у нас розвилися панічні атаки, які сковують усі м’язи, і ти не можеш поворухнутися, пітнієш від страху і отриманого стресу.

Мої батьки залишилися на окупованій території. Я розумію, що люди похилого віку, окрім отриманого стресу від війни, не хочуть ще додатково відчувати стрес від пошуку нового житла. Зараз я з чоловіком і дитиною перебуваю в іншому місті. Я бачу, як люди допомагають один одному, як стерлися кордони між більш заможними людьми і людьми з меншим достатком. Війна відкрила набагато глибші цінності людських душ.

З початку війни мені довелось звільнитися, бо фірма, в якій я працювала, закрила свої відділення. Нажаль, зараз я не працюю. Але я опановую нову для себе професію, за якою зможу працювати віддалено.

Всі речі, які нагадують мені про війну, я викидаю. Бо я не хочу, щоб ці речі нагадували мені про той емоційних жах, який я отримала.