Все це розпочалося влітку 2014-го. Щодня лягали спати одягненими, хоч це були літні місяці. Відбувалися обстріли зазвичай уночі. І коли вночі лягаєш, тобі просто страшно, ти не спиш, кожну секунду прислухаєшся і за все боїшся, переживаєш за себе та своїх близьких.
До підвалу ми не бігали, не спускалися, але були готові це зробити, якщо щось почнеться. А взагалі, нікуди не виїжджали, весь час були на тому самому місці я і мама.
Дім наш від війни не постраждав, але інші будинки і зруйнувалися, і полопалися. По нашому будинку тільки тріщини пішли, але що вдієш...
Зараз такої страшної ситуації немає, але ж ти не знаєш, що може статися завтра-післязавтра. А тепер ще я почала переживати подвійно, бо з'явилася дитина і побільшало відповідальності.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.