«Будемо на кроваті лежати. Попаде – попаде, вб’є»

Нам пощастило з обстрілами, бо стріляли з гори, і снаряди летіли через нашу Петровку. Тільки хата дрожала, і двері та вікна торохтіли. Страшно було! Но в нас снаряд тільки раз впав.

Снаряди на нашому краю падали, але не вибухали. Якби вибухнули снаряди, то уже б того всього не було. Нам пощастило.

Такі, що вибухали снаряди, такий тільки один був. Вибухнув на сусідній вулиці. Так сарай згорів, вікна повибивало.

Але ми вже не ходили з дому, сиділи в хат, ми вже і не ховалися в погріб, бо там холодно. Ми уже махнули рукою і кажемо так: “Будемо на кроваті лежати. Попаде – попаде, вб’є. А не попаде, так залишимося живі». Ото таке.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/