Подопригора Олена, вчитель, Одеський ліцей № 60

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Листопад, 2022

Вітаю, мій рідний Бахмуте!

Нарешті знайшла в собі силу, щоб написати Тобі...Це не просто сила, це - сила допомоги

Як багато хочеться сказати… І як важко підібрати потрібні слова, щоб передати всю свою любов і відданість Тобі.

Мені дуже пощастило народитися і жити в чудовому шахтарському краї зі славною історією та багатими традиціями. У місті, що завжди вирізнялося з-поміж інших мальовничою природою, відчуттям затишку і спокою.

Заплющивши очі, я часто прогулююсь Твоїми вулицями - вулицею Миру, Свободи, Миколаївською, відвідую місця, що так міцно засіли в моєму серці. Відчуваю аромат квітів, подумки повертаючись на Алею троянд або на набережну річки Бахмут...

Зараз я в Одесі. Уже два місяці...Бо сталося те, чого ніхто не чекав і не уявляв навіть у страшних снах...Подія, яка змінила все... Війна...

Красиве, затишне місто з ароматом акацій та свіжим повітрям Чорного моря, із старовинними будинками та  вулицями. Місто багате своєю історією та культурою, архітектурою. Такого міста як Одеса не існує в цілому світі!

Тепер у мене все нове - вулиці Одеси, з якими я вже знайома, пройшла їх вдовж і поперек (і вже не плутаю без гугл-карти!) - Преображенська, Пушкінська, Катерининська, Ришельєвська і, звичайно, Дерибасівська, міський сад  і Приморський бульвар. Нова робота в Одеському ліцеї № 60, де я працюю вчителем.

Моїм місце сили стали Ланжерон і Оперний театр. Від них відчуваєш силу допомоги! Ланжерон - бо без моря не можу жити, і раніше, щоб з ним зустрітися, долала великі відстані. А зараз - сів у тролейбус і вже дихаєш чистим, життєдайним морем, дивишся у його безмежність. А наш Оперний театр - вишуканий, ефектний, найкращий у світі. Перед будівлею театра хочеться затриматись і роздивитись кожну скульптуру. Колись, ще у минулому житті, відвідувала Одесу кілька разів і, звичайно, була в театрі. А вчора перший раз після того, як ми переїхали до Одеси, пощастило відвідати балет “Жизель”. Звісно, балет геніальний, із романтичним сюжетом та чарівною музикою  композитора Адольфа Адана. Під час вистави забуваєш навіть дихати від такої неперевершеної краси.

Але я не про це. Уявляєш, прийшла до театру раніше, подивитись на    архітектуру, випити каву біля фонтану. І тут мене “накрило” : синє чисте небо і нічого не летить! Діти катаються на скейтах, а не ховаються в підвалах! Троянди біля фонтану - як в Бахмуті!

Сльози, плачу, не можу заспокоїтися, поки не зателефонувала чоловіку і не відчула його силу, силу допомоги своїй дружині, з якою разом пройшли через війну. Все... Тепер все по-іншому. Тепер це - моє місто, яке прийняло, зустріло, підтримало, дало сили жити далі- силу допомоги. І не просто жити, а знову будувати плани на майбутнє і мріяти!

Думками  я разом з Тобою.  Але саме в Одесі я живу. Знаю, рідний Бахмуте, що Ти це відчуваєш і розумієш мене. Пробач...

   Листопад, 2023

Привіт, мій рідний!

Сьогодні настав ще один Твій День, в якому ми знову не разом. Бо подія, яка змінила все - це клята війна! Минув уже 1 рік і 2 місяці з нашої останньої зустрічі, але не було такого дня за цей час, в якому я не думала би про Тебе... 

Разом з Тобою я жила із відчуттям внутрішньої сили, свободи та сповненості щастям. Найдухмяніший хліб - Твій, найароматніші троянди - Твої, найсмачніше ігристе шампанське-Твоє . Я не знаю людей, які б не любили Тебе!   

Ти знаєш, Бахмуте, я не зупиняюся, вчу дітей вже тут, у моїй Одесі, радію життю, вірю. Виховую  дітей у палкій любові до України. І відчуваю від своїх учнів підтримку - силу їхньої, дитячої, допомоги. Завдяки цим хлопчикам і дівчатам я знову посміхаюсь (а раніше думала, що забула, як це - посміхатися).

І знаєш, в Одесі теж, як і у Тебе, - найдухмяніший хліб і найароматніші троянди. Може, тому, що полюбила це місто за його відкритість і щирість, за доброту і посмішку. Іноді люди, які мене не знають, думають, що я - одеситка. “Так, - кажу я, - у п’ятому поколінні!” ( і про себе посміхаюсь!).

Дійсно, знаю про Одесу навіть більше, ніж місцеві мешканці. Із екскурсій, із піших прогулянок, із інформаційних каналів у Телеграмі, які розповідають про історію і культуру, видатних людей нашої Одеси. І мені приємно відчувати себе одеситкою.

...Ти ніколи не бачив схід сонця над морем, я розповім. В Одесі він особливий. М’яке і спокійне море, прозора тиша, золоті промінчики сонця, хвиля за хвилею набігає на берег, чиста мелодія фортепіано, яке стоїть біля самого пляжа...

Щоразу, споглядаючи схід сонця над Чорним морем, я уявляю, як в цей момент сонце відблискує в річці Бахмут. Я не вірю жодному, хто каже, що Тебе більше немає! Ти - є! Понівечений, у ранах та опіках, але живий! І поки над Твоїми розбитими будинками сходить сонце та сяє місяць, Ти будеш жити!

Листопад, 2024

Привіт, Бахмуте. Як  Ти в цей складний час?Я пам'ятаю про Тебе. І про подію, яка змінила все - цю криваву війну!

Мені є багато що розповісти Тобі за минулий рік. Давай, може, з хорошого трохи: у себе на ділянці я  висадила кущі  ароматних троянд, таких самих, як у Тебе. А ще навчилася новий десерт робити - брауні з трояндовим варенням (знову згадую про Тебе. Але троянди вже з моєї Одеси). Такий собі десерт вийшов, одеський з присмаком бахмутських троянд.  Святково, правда? Тобі в радість? Мені -трошки так. А сусідам сподобалося.

Взагалі, сусіди, немов рідні. Багато не питають, завжди вислухають, допоможуть посадити розсаду, подарують вазу для квітів (дуже схожу на ту, що залишилася дома, у знищеній квартирі...). І від них теж відчуваю силу, силу допомоги.

А ще ми з чоловіком повінчалися тут, у нас в Одесі. У Спасо-Преображенському соборі. Пам’ятаєш, дома не встигли, бо саме в цей день сталася подія, яка змінила все - почалася жорстока війна. І отець Сергій сказав: “Давайте трошки зачекаємо. Завершиться війна і тоді...Вірте в Господа та Його силу, хай Він постійно з вами буде.” Відчуваю силу Господа, силу допомоги. Завдяки цій вірі це хвилююче таїнство, вінчання, відбулося. Господь Бог благословив нашу сім’ю.

Те, що зараз відбулося з Тобою, Бахмуте, про гострий біль. Не про природну зміну поколінь, а про знищення життя - минулого та сьогодення, не кажучи вже про майбутнє. Знай, що я відчуваю Твій страх, біль та відчай, мені болить кожен згорілий та понівечений будинок, кожне зламане дерево, кожна вбита тварина і птаха. Пробач мені, що я не з Тобою, що мене не було в страшні моменти…

Я багато втратила: не стало мого тата, зруйновано мій будинок, квартиру, знищено сад і квітник, немає рідної школи. І маленького кафе, де ми з чоловіком призначали один одному побачення, щоб під час перерви на роботі випити лате, теж немає.

Та в мене не було іншого вибору, крім одного - вижити. Бо маю жити для того, щоб одного дня повернутися і зцілити Тебе,  заново вдихнути життя. Я точно знаю, що цей день обов'язково настане. І тоді вже Ти відчуєш мою силу, силу допомоги. Я зможу віддати Тобі те, що Ти давав мені протягом цих років - любов, тепло, надію, віру... 

Звісно, я забрала із собою крихти свого Бахмута. І навіть в Одесі  ще довго шукала Твої риси в нових просторах. Твоїх людей - у незнайомцях, а тепер вже знайомих і друзях-одеситах. І плачу за Тобою, навіть зараз, коли пишу Тобі чергового листа. Обгортаюся спогадами про Тебе, як бабусиною теплою хусткою, щоб трохи поплакати в тиші пам'яті.

 Ти, мій Бахмуте, вічний в моїй пам'яті і моєму серці. Дякую, мій Бахмуте, що виростив мене  такою, яка я є.

Ти, моя Одесо, даєш мені сили жити. Моє серце б’ється з твоїм в одному ритмі. Дякую за мирне життя, за надію, за можливість дихати повними грудьми, за сонце і море, за нових друзів і просто хороших людей. Радію кожному прояву твого подиху,  кожному маленькому успіху твоїх людей, адже це і є твоє серцебиття, ти живеш у мені, а я - в тобі.