Коли у 2022-му війна стала повномасштабною, Оксана Стеценко прожила перші місяці в очікуванні, що «ось-ось усе закінчиться». Та час минав, а реальність все більше шокувала: повідомлення про втрати, знайомі обличчя — вже на меморіальних фото. Оксана знайшла опору у волонтерському жіночому хабі «Незламна_Я».  Її коло — це сильні, щирі й глибокі жінки, з якими хочеться бути. Для Оксани важливі психологічні тренінги. Вона розповідає один із найбільш зворушливих моментів — першу зустріч із незнайомим військовим, до якого вона наважилась підійти, щоб подякувати за захист. Раніше вона цього боялася: «Хочу — але не можу». Після підтримки психолога Оксана переступила через себе: «Я сказала — дякую. А в нього в очах були сльози. І я зрозуміла, як це потрібно не тільки їм, а й нам — цивільним».