Волинкіна Марія, 9 клас, Кам'янець-Подільський ліцей №5

Вчитель, що надихнув на написання есе - Золочевська Наталія Володимирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У кожного з нас у житті бувають хвилини, коли сльози затьмарюють очі, коли ми втрачаємо сенс життя та опускаємо руки. Про це важко комусь розповісти, з кимось поділитися. Та все ж ми - люди, тому вміємо давати собі раду. А що ж тоді робити нашим маленьким хвостикам – домашнім тваринкам?

Війна завдала болю усім. За три роки ми втратили рідних і близьких, міста і села, знищено наш звичний спосіб життя, наш маленький «світ».

Одного дня мій всесвіт перевернувся: я побачила маленьке цуценя, яке забилося в кутку клітки. У його очах одразу розгляділа душу, сповнену болю, стражданнями, зрадою та зневірою. Там панувала страшна безнадія, яка могла призвести до втрати сенсу життя. Це маленьке цуценя було врятоване волонтерами з Куп’янського напрямку, де втратило свого господаря та дім. Собача навіть не реагувало на голос, відмовлялося їсти та пити. Сум та апатія огорнули все його маленьке серце, яке не могло повірити, що його життя буде врятовано. Надії, так я назвала цього цуцика, терміново потрібна була допомога та постійний догляд.

Його необхідно було огорнути любов’ю, ласкою, щоб відродити у душі хоч маленьку віру та надію у добро. Я пообіцяла собі, що обов’язково зроблю все необхідне і можливе, щоб врятувати маленьке чудо.

Перші тижні були дуже важкими і складними, жодного руху в мій бік від Надії, жодної емоції. Але я не зупинялася і впевнено продовжувала боротися з «пазурами війни», які намагалися вирвати життя з такого маленького тільця. Так ми провели разом довгих три місяці боротьби, сподівань та очікувань. І, нарешті, вранці, коли я знову підійшла до Надії, вона поглянула на мене іншими очима, у яких з’явився маленький блиск надії та довіри. Виявляючи емоції, собака ніколи не обманює. Він втілення щирості, і саме цим висловлює свою любов та вдячність. Ця любов є справжнісінька, яку слід заслужити та  завоювати довгою та клопіткою працею та доглядом.  Лише ніжністю та ласкою, ми можемо відродити зранену душу, тим самим підтримати у наших душах віру в краще.

І я вкотре переконалася, що  лише любов народжує у серці віру, загоює рани та вселяє надію. Саме так і сталося з моєю маленькою Надією. Сьогодні її не впізнати: очі та душа світяться добром, вдячністю, а, головне, вірою в майбутнє.

Насправді ця історія не просто про порятунок тварини. У її зляканому погляді я впізнала себе у перші дні війни, а також тисячі вимушено переселених людей, які пройшли через наше місто. Саме сивочолий Кам’янець став осередком любові і затишку для людей, які побували у самому пеклі війни. Турбота кам’янчан зцілила не одну сотню зранених сердець.  

День зустрічі з Надією змінив мене. Сьогодні ми з Надією чекаємо перемоги нашої України, віримо у майбутнє і дякуємо долі, що нас поєднала.

Найбільше щастя ми відчуваємо тоді, коли робимо щасливими інших!