Історію передав Музею "Голоси Мирних" телеграм-канал "Твоя суперсила" Фонду Ріната Ахметова.

Я до війни мешкала в Україні на Кіровоградщині, і не звертаючи уваги на те, що в Україні йде війна, я зі своєю сім'єю усе одно залишилася на своїй Батьківщині. Хоча, вони і хотіли переїхати в Польщу до поки не закінчиться війна, але я сказала, що нікуди не поїду та ми залишилися тут.

Ця війна перевернула мій світ з ніг на голову, вона триває вже більше року. Вона принесла зміни мені в житті такі: що треба допомагати один одному, що не треба ревіти із-за того, що тобі не купили, чого ти хотів(ла), бо в деяких дітей домівок не має, тому треба не жаднічати, а ділитись, поважати те, що в тебе є, бо в цей період не у всіх є гроші.

Приємних моментів в період війни в мене не було, крім одного, 16 лютого до мене з армії приїхав брат, якого я не бачила вже три роки, і якого не відпускали додому навіть на 3 дні, но він упросив, щоб приїхати до мене на день народження, і коли він приїхав, це була несподіванка, бо я його зовсім не чекала. Коли він зайшов в дім, я почула його голос, моя молодша сестра побігла до нього обійматися, а я як почула його голос, одразу начала плакати, бо це було для мене несподівано. А потім він підійшов до мене, посміхнувся, я ще більше заревіла, бо вже 3 роки не бачила його усмішку.

Кузьменко Дарія, 13 років