Лук’янов Микита, 15 років, Балакліївський ліцей № 1 ім. О.А. Тризни, м. Балаклія

Есе "Один день"

Луганськ – моя Батьківщина!

Це рідне місто моєї мами та її родини. Ми прожили там недовго, близько пів року, потім переїхали до Балаклії. Мама з татом частенько приїздили на відвідини та обов’язково брали мене з собою. Влітку кожного року ми вирушали до Луганська.

З особливою теплотою згадую ці часи. Дідусь дарує мені солодощі, розказує захопливі та напрочуд цікаві історії, бабуся готує смачні страви, овочі та фрукти вирощує сама, а цей факт стовідсотково додає цінності кропіткій праці.

Я дуже чекав зустрічі з сестрою. Віталія – дочка моєї тітки та дядька. Нам було весело вдвох, мені так точно, а от дівчина мала все ж клопоту, бо була старшою.

Час невпинно стікав, ми виросли, Віталія приїхала до мене в гості на цілий місяць. Він пролетів дуже швидко. Про те, що відбувалось, згодом можна назвати блискавичною зміною подій, людей, емоцій.

Друзі моїх батьків, тітка і дядько, Віталія – усі час від часу перебувають у нас дома. Я відчуваю хвилювання рідних, поряд з ними страх перед незнаним та незрозумілим майбутнім.

Минав 2014 рік – рік, коли почалася війна. Мені було лише сім років. Маленький хлопчик опинився у вирі незрозумілих подій. Він вже не може поїхати до бабусі й дідуся, тітка більше не приїздить у гості, бо не може залишити дім у Луганську, моя сестра плаче, друзі батьків більше не телефонують з гарними новинами, бо на їх вустах лише одне слово – допоможіть.

Мені вже одинадцять. Я багато розумію, багато знаю, а головне – пам’ятаю кожну дрібницю. В одинадцять років для мене почалась війна. Я абсолютно точно усвідомив це після перегляду фільму «Кіборги», який присвячено захисникам Донецького аеропорту. Він не залишив байдужими ні мене, ні маму з Віталією.

Вже дорослий, чотирнадцятирічний юнак, почав частіше згадувати минуле й аналізувати, ставити питання й відповідати. У моїй голові виринали події, які раніше не мали такої ваги, яку мають сьогодні.

Можу стверджувати, що влітку, після приїзду сестри, розпочалися не канікули. Того дня почалася війна. Скоріш за все, ці спогади систематично виринатимуть у моїй свідомості, проте я вірю, що нас чекає світле майбутнє.

У сім років я не думав про ті роки, які прожив у мирі та злагоді. Зараз же ціную кожну хвилину спокою; маю надію, що її відчує кожен українець та Україна.