Шевченко Аліна, учениця 10 класу ДНЗ « Уманський ПАЛ»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Старовойтова Тетяна Володимирівна

Війна. Моя історія

Ранок 23 лютого 2022 року виглядав звичайно: шкільні уроки, нудні вчителі та плітки на уроках з кращими шкільними подругами. Проте на перервах ми відпочивали, бігали по школі, розважалися. Після навчання ми виходили гуляти з друзями, грали в сніжки, каталися на санчатах.

Вже темніло. Ми з друзями вже зібралися розходитися до своїх домівок. "Тиждень був чудовий, ніщо не могло його зіпсувати", - думала я. Як я тоді помилялася...

Рівно за тиждень до мого дня народження, 24 лютого 2022 року, близько 4 години ранку мене розбудив переліт літака над нашим будинком. Я не звернула на це уваги, знаючи, що поруч аеродром. Але через 30 хвилин почулися вибухи. Я вискочила з ліжка від страху, підбігла до вікна і побачила як летіли снаряди. Я не хотіла в це вірити, але розуміла, що почалася війна...

Стурбовані батьки увірвалися в мою кімнату. Вони сказали швидко збирати всі необхідні речі. Я намагалася, але була приголомшена, не могла нормально зібратися та й взагалі не розуміла що зараз відбувається. Просто сиділа і мовчки читала новини.

Близько 5 ранку знову чути літак і вибухи. Ми розуміли, що треба виїжджати звідси чим скоріше, але як і куди ми не знали. Варіантів було не багато: до бабусі у село в сусідню область. Машини в нас не було, автобуси не їздили, залишився лише один шлях: пішки. Я пам'ятаю першу повітряну тривоги, як із страхом що це мої останні секунди життя тікала із сім'єю в підвал...

Цілий день тривали вибухи та було чути постріли. Під вечір все стихло. Ми вирішили йти вночі. Батьки вирішили йти через ліс до сусіднього села. Під час проходження лісом ми уникали мін, які залишили вороги. Нам вдалося дійти до села, де отримали допомогу.

Близько півроку я з мамою та братом прожили у бабусі в селі. Батько поїхав назад в місто, щоб допомогти волонтерам. Після першого року війни я приїхала назад в рідне місто. Вже закінчувала середню школу та збиралася поступати далі. Із страхом ми з родиною повернулися в рідне місто. Вступила в новий навчальний заклад. Знайшла багато цікавих людей та нових друзів, так як багато хто із моїх колишніх друзів виїхали за кордон.

Минуло два роки, я відчуваю себе краще, хоча ніколи не забуду як я себе відчувала на початку війни.

Хоча минуло чимало часу, кожну ніч повертаються кошмари про початок війни з думкою про останні хвилини свого життя. Але я сподіваюся, що це тільки початок нових подій... Нехай ця історія нагадає нам про важливість миру та співчуття до людей, які пережили воєнні часи.