Оксана Матяш, як згадує початок повномасштабного вторгнення, плаче. Її хата, її робоче приміщення — будинок культури, яким вона завідує, постраждали через обстріли. Жінка дістала контузії під час обстрілу. І досі страждає від головного болю.

У березні 2022 року більшість мешканців полишило село,  родина Оксани вагалася. "Але 18 березня почався такий сильний обстріл, що ми день навіть з погреба вийти не могли. І коли ми таки вийшли, приїхали наші діти машиною та забрали нас",  – згадує пані Оксана.  

Родина переїхала до сусіднього селища, однак Оксана з чоловіком навідувалися на кілька годин додому. Поралися по господарству! Та одного разу потрапили під обстріл. «Я стояла у хаті за трьома дверима. Відкрилися всі двері! І цієї вибуховою хвилею мене відкинуло», –  згадує момент вибуху жінка.

Та найбільше, упевнена співрозмовниця, настраждалися біженці з сусідніх населених пунктів Чернігівщині. «Люди бігли з дітками, яким було по 4 місяці. Мамка так притискає до себе те немовля. Ми просимо її: «Давайте, ми його покладемо, бо у вас руки болять! А вона не може відпустили своє дитятко», – розповідає пані Оксана.