Яблонський Максим

Учень 9-А класу Новогуйвинського ліцею імені Сергія Процика, Житомирський район Житомирська область

Вчитель, що надихнув на написання есе - Яблонська Юлія Анатоліївна

Війна. Моя історія

Моя Україно! Ти сильна й багата,

У тебе мільйони найкращих синів,

І мова твоя солов’їна й крилата,

Ще світу покаже величний мотив.

І. Калиниченко

  Кожного з нас спіткав ряд труднощів у пошуках власного шляху. Та не кожен, знайшовши свою дорогу, зміг довести, що він справді гідний того, до чого прагне. На мою думку, цей бій за щасливе майбутнє і можна назвати «війною за свій шлях». Ця тема є досить актуальною і до неї мене спонукала звернутися війна на території нашої країни. Тож чи варто боротися? І якою може бути ця війна?

  Так, на жаль, боляче усвідомлювати, що ми – молоде покоління, на власному досвіді знаємо значення цього жахливого слова. Проте ця війна – це не просто збройний конфлікт, це боротьба за наші права, за можливість жити на своїй землі, за краще майбутнє та за правду і свободу багатьох поколінь.

Вже чимало років нашу державу намагаються знищити, та ми незламно захищаємо свою Батьківщину. У всі віки ми протистоїмо нашим ворогам і мужньо обороняємо свою землю. Наприклад, бій під Крутами, став символом відданості своїй країні та самопожертви наших героїв у боротьбі за незалежність.

  Про цю трагічну подію Павло Тичина написав у своєму вірші – реквієм «Пам’яті тридцяти», так автор намагався зберегти пам’ять про героїв – учнів та студентів, похованих на Аскольдовій могилі. Його дуже засмутила смерть молодих хлопців, найкращих синів України. У бою під Крутами загинули близько ста юнаків, які, віддавши власне життя, проклали наступним поколінням шлях у майбутнє. Саме вони стали прикладом для наслідування для багатьох героїв сьогодення. 

  Боротьбу на культурному поприщі ілюструє Тарас Григорович Шевченко:

«Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!..».

Даними словами Кобзар дарує надію у перемогу та нагадує, що боротьба за свій шлях дуже важлива і її потрібно відстоювати та захищати, боротися до останнього так, як сьогодні це робить наша країна.  

  Ще з початку війни у 2014 році, наші люди невпинно захищають власну свободу та право на спокійне життя, на фронт пішли справжні патріоти, які своєю кров’ю та потом обороняють нас від ворога. Та тоді не всі розуміли суть усіх подій, люди продовжували спілкуватись російською мовою, споживати російські продукти, не замислюючись про те, як важливо підтримувати нашу країну. Проте після повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію нашої держави, кожен віднайшов свій шлях, який би наближав Україну до перемоги. Хтось це робить зі зброєю в руках, хтось обороняється на інформаційному фронті, а хтось займається волонтерством. Кожен із нас робить маленькі кроки до нашої перемоги.

  Я вважаю що, для того, щоб отримати бажане та дійти до своєї мети, потрібно працювати, не покладаючи рук. Іноді доводиться втрачати найдорожче, та як би боляче нам не було, ми повинні йти вперед, впевнено крокуючи власною дорогою до своєї мети, адже лише наші дії дають результат. І якщо ж навіть у такий нелегкий час ми продовжуємо свою боротьбу це значить, що ми справді гідні того, до чого йдемо.