Кривенко Софія Дмитрівна, 16 років, 11-А клас, НВК №33, місто Дніпро

Вчитель, що надихнув на написання есе: Харламкова Галина Іванівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна…дуже боляче писати ці слова, як сильно вони мене ранять. Війна - це біль мільйонів людей, вона приносить смерть, руїни, страждання… 

Дуже непросто морально, коли кожен день Росія погрожує Україні та всьому світу ядерною зброєю, коли ти не знаєш, що буде далі. Ще до початку повномасштабного вторгнення на територію України я вважала всі ці припущення дуже безглуздими, як мої друзі та знайомі, ми думали: як це так в нашому сучасному світі може таке початися, але іноді я припускала, що ж буде, якщо все-таки цей жах під назвою війна станеться, що я буду робити. І 24 лютого, на жаль, для всіх українців - це почалося…

Я прокинулася від звуків вибухів і тільки після цього усвідомила весь цей кошмар і страх усієї нашої країни. І насправді я ще ніколи не була в житті так налякана, як в той день.

Моє серце билося дуже швидко. Нам з родиною було дуже лячно, коли почали бомбити наше місто, лунати сирени, які означали, що зараз чиїсь життя обірвуться, відчувала себе як уві сні, який повинен незабаром закінчитися.

Згодом ми поїхали на Західну Україну, біля кордону з Польщею, щоб якось відчувати себе безпечніше.

Я бачила кожен день багато біженців, які намагалися втекти від війни та від щоденних бомбардувань, бачила їх погляди, такі розгублені та злякані. Поруч з цими людьми були діти, ці бідолашні, які, можливо, тільки нещодавно народилися, а вже побачили стільки горя.

Мені було дуже прикро та боляче, але природа Західної України мене заспокоювала, я могла кожен день знаходиться там, і мені ставало краще. До того ж наші українські пісні підтримували мій душевний стан, наприклад, гімн Січових Стрільців „Ой у лузі червона калина”, яка відразу стала дуже популярною після того, як її виконав лідер групи ,,Бум Бокс” Андрій Хливнюк. Ця пісня надала меня впевності в тому, що все буде добре і Україна переможе.

Це вторгнення змінило моє уявлення про мир та ставлення до життя. Зараз я розумію, що життя - це найцінніший дар, що в нас є, і треба бути відповідальним за нього, прислухатися до порад, ховатися під час сирен повітряної тривоги, ми це робили і робимо дотепер із сім‘єю.

Більше за все мене приголомшили люди з Росії, їх ступінь жорстокості, і ті, які пішли воювати проти нас, що вони робили з нашими українцями, як знущалися, вбивали, одним словом, це - геноцид проти нашого народу.

І вже багато західних країн, як Литва, Латвія, Естонія, Канада, США та інші визнали це. Так і приголомшили мене ті, які живуть на території Росії, тим, як сильно вони ненавидять нас за те, що ми просто існуємо та бажають нам смерті. Здивована ступенем „запропагандованості” майже усіх росіян. Як на мою думку, їм подобається бути обдуреними своєю ж владою, купатися в брехні і сліпо не бачити реальність і не усвідомлювати, що про них думає цивілізований світ.

Я вважаю, що ця повномасштабна війна не тільки за наші території, які вони постійно руйнують і приносять на наші землі тільки розруху та смерть, а найголовніше за нашу культуру та історію, яку вони постійно намагалися знищити, перекрутити та вкрасти, бо це заздрість упродовж багатьох століть. Як казав сороковий президент США Рональд Рейган ,,Росія - це Імперія зла”, що стала крилатою фразою, яка точно підкреслює події упродовж всієї історії цієї держави.

Я можу писати дуже багато про аналогії і наводити паралелі між нацистською Німеччиною під час Другої світової війни і країною-спонсором тероризму - Росією. Це все, що зараз відбувається і як поводиться Путін, а як уже в народі його називають Путлер, точно уособлює Гітлера і його поведінку. А коли я згадую, що він зробив з містами, як Маріуполь, Буча, Ірпінь, у мене розривається серце за всіх людей, що пережили це. З недавніми подіями, які відбулися 10 жовтня, коли у твоїй країні просто так влаштували тероризм, безперечно, доводить всю суть Росії. Цей день мені нагадав 24 лютого, тільки страху не було, а було бажання найскоріш з цим покінчити та перемогти.

Я пишаюся нашими Збройними Силами України, вони не просто захисники, а наші герої, які щоденно змагаються за наші життя, і ми повинні це цінувати та захоплюватися їх сміливістю і незламністю. Отже, я горда і пишаюся тим, що я українка, вірю, що Україна обов’язково переможе, бо за нами правда і з нами Бог та весь світ на нашому боці. Слава Україні!