«Це відбувалося не в бойовику, а в реальності, з нами»

Війна – це конфлікт, через який страждають, насамперед, мирні жителі. Це біль, страждання та розруха.

Моя перша зустріч з війною сталася у Слов'янську – моя дружина звідти родом. 

У березні 2015 року якраз був у Слов'янську. І став свідком того, як озброєні люди спочатку оточили міськвідділ міліції, а потім захопили його. Усередині були неприємні почуття. Усе відбувалося не в якомусь вигаданому бойовику, а в реальності, з нами. Стало зрозуміло, що як раніше вже не буде.

Найважчим було не втратити самовладання в жодній ситуації. І зробити все можливе, щоб уберегти сім'ю.

Обстріли Краматорська відбувалися і вранці, і ввечері. Дружина це важко зносила, а для мене було важливо, щоб вона відчувала мою підтримку.

Дуже переживав, коли обстріли траплялися, коли я був на роботі. Думки тільки про сім'ю: чи все там гаразд?

Найжахливіше, коли гинуть мирні, ні в чому не винні люди. У лютому 2016-го в Краматорську на моїх очах обірвалося життя людини.

Серед білого дня снаряд від ракетної установки вибухнув біля дитячої поліклініки. Осколки влучили в молоду жінку. Це неможливо забути…

Через війну було порушене звичне мирне наше життя. Моя сім'я покинула своє житло. Я залишився без роботи. В іншому місті все довелося починати з нуля.

Залишатися жити там – означало б продовжувати наражати своє життя і життя рідних на постійні ризики та психологічні травми. Тому ми вирішили виїхати.

Найстрашніше у війні – паніка та втрата близьких. Я мрію, щоб скоріше настав мир. Дуже хочу вірити, що Донбас почне відновлюватися, і в кожну сім'ю повернеться добробут.

Мир і життя – це головні цінності. Тільки той, хто там побував, зрозуміє їхню ціну. Найдорожче для мене – це моя сім'я – дружина та чотирирічний син.