Насичені кольорами картини Оксани Бойко присвячені рідному місту — Харкову. 23 лютого 2022 року, напередодні російського повномасштабного вторгнення, художниця писала картину із Салтівкою. Допрацювати не встигла. І залишила такою, як є. До 16 грудня в артпідвалі Харківської муніципальної галереї працює виставка робіт Оксани Бойко. Матеріал Media Port.

Оксані 26. Художню освіту здобула у Харкові. Закінчила художню школу, художнє училище та академію дизайну і мистецтв. Займається живописом, графікою та ілюстрацією.

«В училищі навчалася на театрального декоратора. Це було дуже цікаво, тому що познайомилася ближче з харківським театральним життям. Працювала для різних студентських, аматорських театрів. В академії вступила на факультет графіки, закінчила книжкову графіку. Роблю ілюстрації. А живопис був паралельним видом діяльності», — розповідає про себе Оксана Бойко.

У переддень повномасштабного вторгнення художниця працювала над новою картиною із Салтівської серії у майстерні на вулиці Пушкінській.

«Для мене Салтівка — це особисте місце сили. Хоч я майже не жила там, можливо, тому я дещо романтизую це місце, але багато всього в моєму житті пов’язане з цим районом. Кохання, розставання, прогулянки, зустрічі і велика любов. З початку вторгнення я тиждень прожила тут, ходила ховатись в метро, стояла в черзі в «АТБ», бачила, як клуби диму підіймаються з окружної дороги, чула нічні прильоти, жила в підвалі та на 13 поверсі», — згадує художниця.

1 березня 2022 року в артпідвалі Харківської муніципальної галереї мала відкритися виставка робіт Оксани. Художниця евакуювалася до Полтави, нині живе у Києві.

«У майстерні все залишилося, як і було. І одна робота лишилася прибитою до стіни… Можна побачити, що вона не до кінця промальована. Якраз 23 лютого її робила і пішла з майстерні, залишила у такому вигляді без підрамника. І потім довго не могла потрапити до майстерні. Коли приїхала, знайшла її згорнутою в рулон. Зараз немає підрамника, і це такий знак покинутого, недомальованого полотна», — розповідає Оксана.

Майстерню, яку довелося покинути через війну, художниця більше не відчуває своїм місцем: «Воно є, але вже більше не моє. Я дуже сентиментальна до різних речей, місць. Але намагаюсь цій сентиментальності не давати волі, щоб вона не поглинала мене».

A person walking down a street

Description automatically generated

Оксана Бойко стала фіналісткою конкурсу Open Call 2021 року, який проводила Харківська муніципальна галерея. І мала бути першою, хто виставлятиметься в артпросторі у 2022 році.

«Через війну ми вимушені були закрити простори. І за півтора року нарешті відкрилися, зробили перші кілька виставок. І покликали Оксану з її чудовими роботами, з її любов’ю до Харкова», — розповідає заступниця директора галереї Дарія Герасімова.

На картинах художниці — харківські вулиці та харків’яни. Харків уранці, вдень, ввечері. Салтівка у всіх її деталях: впізнавані виходи з метро, яскраві вивіски, перехрестя. Місто у перспективі, під широким кутом.

«Надвечірнє небо, що тонально зливається з тоном будинків, відрізняючись тільки насиченістю. Все розливається у пурпуровому кольорі і ніби розчиняється. Але невеличкі жовті вогники-вікна виринають з цієї тональності. Всі дні у невеличкому міському просторі ніби зливаються в одне ціле, але яскраві невеличкі прогулянки, люди, кав’ярні і просто повсякденні справи поблискують на цій площині», — описує Оксана малюнок «У вікні» зі скетчбука.

Міські сюжети переносять у Харків до великої війни.

«Довоєнний сюжет нічного міста, коли можна було уявити небо ще й іншого кольору, не тільки чорного. А освітлення дороги вистачало для того, щоб бути їй червоною…», — пише художниця про картину «Вогні нічного міста».

A collage of a city

Description automatically generated

Кольори відіграють важливу роль у роботах Оксани, але художниця наголошує — використовувати їх слід обережно: «Колір буде доречним лише коли він доповнює, проявляє ідеальну, довершену форму».

Так само вона ставиться до міського простору.

«Емоційним поштовхом слугують якісь яскраві кольорові плями. З одного боку це про якусь креативність наших людей: «Ось, я тут, дивіться!» З іншого боку це про брак освіти. Багато хто не розуміє історичної цінності будівель», — розмірковує Оксана.

На одну з картин дорогою до майстерні художницю надихнув червоний автомобіль.

«Тоді було так сонячно, дуже яскраво, знову-таки ці вивіски… Тут стояв червоний «Жигулі», мене це надихнуло! Я зробила декілька фото. Саму роботу я написала за три-чотири дні. Багато чого проходить повз нас, ми бачимо це боковим зором, але не усвідомлюємо, що ми це бачимо. Я багато-багато спостерігала за цим місцем», — говорить художниця.

A poster on a brick wall

Description automatically generated

Більшість робіт Оксани, представлені на виставці у Харкові, виконані до повномасштабного вторгнення. За кілька днів до виставки художниця створила нову роботу. Саме її помістили на афішу.

«Коли я шукала назву для виставки, мені хотілось щось таке просте і зрозуміле. Я малюю Харків, про Харків, тому «I love Kharkiv» повністю висловлює мою любов до Харкова. Трохи іронічно, ніби напис на паркані, — показує Оксана. — Я задумала назву, потім виконала роботу. Рожевим — як втілення ніжності, любові до цього місця, до Харкова».

Своє майбутнє Оксана пов’язує з рідним містом.