Мопанько Данило

Комунальний заклад «Зарожненський ліцей», учень 9 класу

Надихнув вчитель зарубіжної літератури - Прологаєва Надія Павлівна

«Чому бути українцем - це моя суперсила»

Я – українець, і пишаюся цим!

Я народився і виріс в невеличкому українському селі на Харківщині. Чугуївський район, село Зарожне. Неймовірні репинські місця! А ще моє село називають «місцевою Швейцарією» за чудові краєвиди, за чисте повітря (село з трьох сторін оточує листяний ліс), за «атмосферність». Ніколи не соромився того, що я сільський хлопець, напроти, завжди пишався цим, пишався своєю потужною громадою, Харківською областю, пишався своєю країною! Я завжди знав, що живу в найкращому місці і з погляду географічного положення, і з погляду адміністративного розташування. Невеликий будинок, який придбав мій батько в Зарожному шістнадцять років тому, виріс у сучасну, красиву будівлю. Ми разом з батьком робили все задля того, щоби нам було тут затишно, спокійно і щасливо. Та, власне, так і було… до 24 лютого 2022 року…

Цей день викарбується в пам’яті кожного українця…Почалася війна! Інакше це не назвеш. Ті, хто вважався «старшим братом» вирішили знищити «молодшого». Хоча казали «звільнити». Досі не розумію, навіщо і від чого? Досі не розумію, заради чого вони готові вбивати, руйнувати, нищити? Але сьогодні, як ніколи, розумію і усвідомлюю, як сильно я люблю Україну! Як сильно любимо її ми всі – всі, хто ідентифікує себе українцями!

За один день люди зрозуміли ціну власної незалежності. За один день хлопці та дівчата стали до рядів Збройних Сил України, долучилися до лав територіальної оборони, зайнялися волонтерством. Кожен розумів, що в його руках майбутнє Батьківщини.

Мені всього п’ятнадцять. І мені було дуже страшно! Але поряд був батько, який підтримував, допомагав перебороти страх і вселяв віру в перемогу! Ми нікуди не виїжджали, бо покинути те, що робили власними руками не змогли.

А на початку вересня почалося неймовірне: Збройні Сили один за одним звільняли міста і села Харківщини від ворожої навали! Мене просто розпирала гордість за наших захисників і захисниць! Гордість за те, що моя маленька країна дала такий відсіч агресору! Гордість за те, що я живу в цій країні, я -УКРАЇНЕЦЬ!

Тому, попри страх, намагаюся гідно вчитися. Дякую, до речі, нашим вчителям, які завжди поряд з нами, підтримують, дають поради, допомагають! Не залишаю самотніх сусідів, які потребували іноді просто уваги. Збираю зі своїми однокласниками «Кошик захисникам і захисницям». Приймаю участь у конкурсах. І намагаюсь розповідати про свою маленьку країну в самому серці Європи, про її силу духу, відважність і мужність. Бо я – УКРАЇНЕЦЬ! Я пишаюся цим! Такий наш Код сьогодні! І це початок щасливої, мирної, вільної, могутньої України!