Мешканка Мар’їнки вважала, що не витримає війни. Але вона вже розучилася плакати, її серце нічим не проймеш.

По крайней мере, я бачила свого внука, в мене тоді був один онук. Я могла поїхати з ним в Донецьк. Я показала дитині в чотири роки все, що могла показати в Донецьку. Ми їздили з ним і в Парк Щербакова, на Ковані фігури. Він був маленький, цього не помне. Зараз йому вже одинадцять років. 

Я не бачила своїми очами, як стріляли, але чула і знала все. Наприклад, обстріл Мар’їнки тривав 14 годин 3 червня 2015 року. Ніколи не забудеться це. 

Почалася війна у нас 11 липня 2014 року. Це було о дев’ятій вечора. Гуляємо, сидимо на лавочці, моя подруга любується Луною. Сидимо спокійно… І як воно вистрелить! Подруга як закричить – і ми розбіглися. Я побігла до погребу, вона побігла до чоловіка.

Бачила, як перші дома горіли. Я частково постраждала 4 серпня 2014 року, коли нас, слава Богу, звільнила Україна.

Це ми раніше боялися, як стріляли, а зараз не боїмося

Я не виїжджала. Дочка на той момент уїхала до свого чоловіка, я осталася одна. Благо, мені мама оставила старий дім із пічкою. І я перейшла у цей дім жить, по сей день в ньому живу. 

Мені 68 років, [в її будинку був газ, а тепер] воно мені таке не нужне –приходиться топити, уголь куплять. Ми вспоминаєм молодого хлопця, який нам привозив хліб, бо у нас не було. Люди нас піддержували, привозили хліб з Курахово. Ховалися разом. Це невозмоно забуть. 

По моєму характеру я не думала, що переживу війну. Думала, не зможу, моє серце не витримає, помру. Якось трапилося, що серце запалилося і до сих пір живу. Людина, яка плакала по любому моменту, тепер не плаче. Її вже нічим не проймеш. Це ми раніше боялися, як стріляли, а зараз не боїмося. Стріляють, а це далеко, ми вже знаємо, що це далеко. Зараз менш стріляють, конечно. 

І цей короновірус… У мене такі грандіозні плани були на 14-й рік, що я повинна поїхати до свого дядька, який живе на Хмельниччині, якого я не бачу 12 років. Дуже хотіла поїхати в Київ, Київ побачити, навіть поїхати в Росію, на Кубань. Моя мама родом з Краснодарського краю. Я хотіла подивитися, бо в дєтстве туди їздили. Планів було много, але вони не случилися. Як не будеш обіжатися на це все? Це не можна забуть.

Була трошки сама. Єслі сильні начиналися обстрели, бігла до сусідів, щоб самій не буть. Я розказую за 3 июня 2015 року, це був сильнейший обстрел. Стріляли дуже довго.

Якби нам не допомагали, я не знаю, як би ми вижили.