Мене звати Юлія Миколаївна. Війна принесла нам психологічне переживання. Ми покидали свою домівку, коли Чернігівська область була частково окупована. Навчання онлайн, садочки не працюють, нема укриття, фінансово теж дуже важко.

В перший день війни ми були вдома, старша дитина не пішла в школу... В чатах школи сповістили про повномасштабне вторгнення, була паніка, великі черги за продуктами, бензином, страх звуків гучних в дітей і в нас.. Це було жахіття, багато техніки військової і вибухи, від який земля дрижала під ногами, і – стіни в будинку.

Старша дитина прочитала в чаті школи і не показувала свій страх, типу все норм, а мала, якій 2 роки, - вищала від страху, коли були гучні вибухи поблизу нас 28 березня 2022, коли ракети впали через трасу від нашого будинку, де був син, якому 12 років, сам, бо ми пішли в магазин за хлібом... Безсоння було і страх гучних звуків. Не було хліба, напевно, днів 7-10, то пекли самі, з чого можна. Медикаментів не було в аптеках, ми ділилися цим всім зі знайомими і друзями, вони з нами також.