Сидоренко Тетяна, 9 клас, Ліцей "Оберіг" Ковельської Міської Ради Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Поліщук Марта Мар'янівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Після початку повномасштабної війни мій погляд на наше суспільство та значення допомоги в ньому докорінно змінився. Ця подія стала випробуванням не лише для країни, а й для кожного з нас. Водночас вона показала силу нашої єдності, готовності допомагати навіть незнайомцям і здатності об'єднуватися заради досягнення, здавалося б, неможливого.

Перший приклад, який продемонстрував мені важливість навіть найменших добрих вчинків, — моя власна допомога, ще в дитинстві.

Це здавалося лише краплею в морі, та саме з крапель починається море. Ще до повномасштабної війни я з друзями збирала речі для дітей зі Сходу й продукти для військових — ми приносили їх до школи, де все сортували й передавали туди, де була найбільша потреба. А з початком повномасштабного вторгнення я долучилася до плетіння маскувальних сіток, збору дитячого одягу для переселенців та приготування їжі для військових, які тимчасово проживали в нашій школі. Ми зносили продукти, щоб хоч якось підтримати тих, хто боронить нас. 

Ці дії здавались дрібницями, та з часом я побачила результат — і зрозуміла, що небайдужість має силу. Я відчула гордість за себе, за друзів і за всіх, хто допомагав разом зі мною.

Другий приклад — вражаюче об’єднання незнайомих людей, що змінило мій погляд на українців і на мою старшу сестру. Саме вона показала мені справжню силу людяності. Ця історія сталася на самому початку війни, 24 лютого 2022 року. Моя сестра познайомилася в інтернеті з дівчинкою, молодшою на рік. Вони швидко потоваришували, й ця дружба ставала дедалі міцнішою. Подруга жила в Нікополі — місті, яке потрапило під інтенсивні обстріли. Там ширилися чутки про можливе захоплення, і місто, яке ще вчора було мирним і затишним, стало небезпечним.

Родина дівчинки, з двома малими дітьми та багатьма домашніми улюбленцями, не мала змоги виїхати й не хотіла кидати тварин. Я бачила, як моя сімнадцятирічна сестра, зібравши всі сили й контакти, взялася допомагати людині, яку майже не знала.

Вона зверталася до дорослих, волонтерів, знайомих — і менш ніж за тиждень родині дівчинки знайшли дім, де можна було оселитися з усіма тваринами. Потім — авто і волонтерів, які погодилися евакуювати їх на Волинь. Це було неймовірно: люди, які навіть не знали імен одне одного, разом змогли врятувати родину. Вони вирішували все по телефону, в режимі реального часу, сподіваючись на краще — і все вийшло.

Сьогодні ці дві дівчини — найкращі подруги.

Цього року вони вперше зустрілися наживо. Ми називаємо їхню родину частиною нашої — й знаємо, що це взаємно. Ця історія довела мені: бути небайдужим — значить мати силу змінювати світ. Навіть якщо ти просто людина з великим серцем. Підсумовуючи, хочу сказати: сьогодні, як ніколи, наша сила — в об’єднанні. У добрих вчинках, що змінюють життя. У підтримці, яка народжується з небайдужості. Кожен із нас — частинка великої сили допомоги. І саме вона дає нам віру в майбутнє, якої ми потребуємо, щоб вистояти й боротися далі.