Мені зателефонував батько о сьомій ранку, сказав, що війна. Я не повірила. Потім почули вибухи і зрозуміла, що це правда. У мене було маленьке дитя. 

Все літало над нами, тож прийшлося виїхати подалі. Ми виїхали в Одеську область до родичів, але тут також не дуже тихо.

Мої батьки з меншими братами виїхали за кордон. Залишилася я тут з дитиною і меншою сестрою, з чоловіком і його родичами. Так розпалася наша велика сім’я. Нам сильно допомагали волонтери.

Я вже звикла, що постійно десь літає. Для мене нормально, а у дитини, якій тільки три роки буде, вже переляк. Вона вже знає, коли летить, коли тривога.

Мрію про те життя, яке було ще до 2014 року: спокійне, і саме головне, що все рідне.