Ми жили недалеко від Херсону. 24 лютого прокинулися від вибухів о п’ятій ранку. В окупації ми були до 11 жовтня. Ціни підняли і важко було все добути. Продукти, тільки захмарні ціни: макарони по сто гривень, ліки були дуже дорогі. Паливо було дуже дороге і важко дістати.

Коли багато військових стало в селі, я стала за чоловіка переживати, за дітей, тоді і виїхали. 

13 діб добиралися на неокуповану територію України, ночували під відкритим небом.

Ми якби «освобождьонниє», як кажуть: все мали, а зараз нічого у нас немає, ми - біженці. Зараз у Запоріжжі проживаємо. Про перемогу мрію, щоб повернутися додому, щоб діти були здорові, тому що важко дітям дався переїзд. Дуже хочу, щоб війна закінчилась, додому дуже хочу. Надіємося, що в цьому році.