Мене звуть Аліє. Працюю лікарем анестезіологом, з 2017 року ми з дітьми – ВПО з Криму.

Війну зустріла на чергуванні. Самостійно виховую трьох неповнолітніх дітей 13, 10 та 9 років. Розлучена. На моєму піклуванні ще двоє батьків-пенсіонерів, батько має інвалідність.

Бомбардування, авіанальоти, окупація, підрив ГЕС Каховської, обстріли 24/7..... Це те, що принесла війна. Діти стали дуже замкнені, вийти на подвір'я їм практично не має можливості, так як постійно летять уламки, небезпечно.... Виїхати змоги не має.

Перебувала на чергуванні у відділенні реанімації.... Перші розірванні наші хлопці з Антонівського моста.... Три тижні я жила на роботі – пораненні цивільні, діти....

Мої діти дізналися про війну від бабусі, бачили все у вікно - перші загарбницькі винищувачі над домом, рух ворожої техніки по Антонівському мосту.

Початок війни, відход рашистів, підрив Антонівського моста - найстрашніші події.  

Батьки мої емоційно лабільні, їх страхи повязані з окупацією (брат мій АТОвець), діти бряться, що зі мною щось трапиться, деякі батьки і однокласники моїх дітей загинули трагічно і дітям це відомо, дефіцит спілкування з однолітками і знаходження у замкненому пространстві ....

Я як анестезіолог і людина, що виховую дітей самостійно, своіх домочадців постійно запевняю, що ми все витримаємо, виживемо. Віримо в нашу Перемогу! Для домочадців я як сталева опора, людина, що не боїться труднощів. 

Тривалий час на початку війни ми мали нестачу продуктів, певних ліків, після деокупаціі без світла, води, газа – майже рік. Дуже хочеться, щоб діти побачили трохи мирного життя, поспілкувалися з однолітками та відпочили.