Чотири тижні війни
Три тижні прихистку в чужій хаті. П’ять таких різних, але рідних назавжди душ разом.
Вісім сходинок у рятівний малесенький погріб, де відчуття відносної безпеки. Щодня. І вдень, і вночі...
Тендітний пролісок у мінус 10 біля погребу – надія.
Вибухи, криваві заграви вогню – ненависть. Почуття, якого не соромлюсь. У мирному житті воно руйнує, зараз – ні, навпаки, додає сил іти до перемоги!
Україна обов'язково БУДЕ. Бо ми на своїй землі. Бо ця війна за нашу НЕЗАЛЕЖНІСТЬ і СВОБОДУ.
Бо наші хлопці й дівчата в ЗСУ, комунальних службах (заплатила вже комуналку і всіх закликаю), теробороні, волонтерстві, тилу – воїни світла й добра, гідний приклад національної єдності й супротиву, людяності й жертовності для всього світу.
Ми переможемо. Відновимо все. ВІРЮ! Тільки бережіть себе, СПРАВЖНІ!
Історія з відкритих джерел.
.png "Імена")
