Костянтин тривалий час відмовлявся вірити, що в його будинок прийшла війна. Здавалося, конфлікт закінчиться за лічені дні, проте вийшло інакше. Три довгих роки він чекав, що в рідному Донецьку знову настане мир, але довелося переїхати в сусідній Маріуполь. Тепер до рідні потрібно добиратися майже добу, хоча раніше дорога займала півтори години.

 Згадуючи той час, складно визначити чітку дату початку війни. У той час усе розглядалося по-іншому. Коли були протести на Майдані, здавалося, що все пройде. Потім було захоплення облдержадміністрацій у різних регіонах країни, і тоді здавалося, що всі швидко розійдуться. Коли під Слов’янськом з’явилися перші збройні формування, здавалося, що з ними швидко покінчать. Потім почалися обстріли Донецька, і в той час теж було відчуття, що це ненадовго... відчуття підводять.

У місті все частіше стали зустрічатися незрозумілі люди в камуфляжі зі зброєю.

Можливо, правильним рішенням було б залишити рідне місто, але залишити будинок нелегко. У другій декаді липня 2014 року я із сестрою поїхав до Черкас, а наші батьки залишилися в Донецьку. Надія на швидке розв’язання конфлікту ще була, багато говорили, що тут не буде Придністров’я-2, але вони так само помилилися.

У вересні 2014 року я повернувся в Донецьк і все ще вірив, що ситуація налагодиться. Однак виявилося, що попереду три роки життя в місті на лінії фронту – звуки вибухів ночами, військова техніка в місті, атмосфера страху й безвиході. У квітні 2017 року був переїзд у Маріуполь, і надія ще жевріла.

Люди їздили в Донецьк до родичів і друзів, вистоюючи по кілька годин на блокпостах. Скаржилися, що раніше цей шлях можна було подолати за півтори години, а зараз витрачалося не менше десяти. Здавалося, що гірше немає куди. Але у 2020 році почалася пандемія коронавірусу, і тепер, щоб доїхати з Маріуполя до Донецька, потрібно витратити більше 20 годин і перетнути два кордони. Зараз надії на швидке розв’язання конфлікту вже немає.