Я з міста Білозерське Донецької області. Пенсіонер, шахтар, мені 65 років вже. Я нікуди не виїжджав. На місці тут постійно. Діти тут залишилися, і ми з дружиною тут. 

У нас тут не бомбили, ми все почули по новинах. 

На початку трошки було скрутно з продуктами і комунальними послугами, а тоді все налагодилося. Все більш-менш зараз. 

Воду нам провели з іншого міста, бо Карлівку розбомбили, воду очищену дають безкоштовно, гуманітарну допомогу дають. 

У нас місто невелике - 17 тисяч мешканців. Ну, три рази прилітало і до нас у місто. І це, звичайно, був шок. Ми тут на периферії - нам не дуже дістається, як, наприклад, Краматорську. Покровську, Костянтинівці.

Вижити допомагає оптимізм. Надіємося, що все буде добре, і ми переможемо.