Я пенсіонер, шахтар. Мені 65 років. Нікуди не виїжджав, на місці постійно. Діти тут залишилися, і ми з дружиною тут. 

Про початок великої війни я з новин дізнався. У нас не бомбили – ми все почули в новинах. На початку трошки було скрутно з харчами, але недовго - тоді все налагодилося, і більш-менш зараз. 

Воду нам провели з іншого міста, бо Карлівку розбомбили. 

Усе зараз нормально, гуманітарну допомогу дають, воду зробили, очищену дають безкоштовно. У нас місто невелике – 17 тисяч мешканців. Ми тут - периферія, нам не дуже дістається, як у Краматорську, Покровську, Костянтинівці. Але вже три рази прилітало і до нас. Це був шок.

Пережити це все допомагає оптимізм. Надіємося, що все буде добре, і ми переможемо. Але поки що важко щось думати на майбутнє.