Мені 32 роки. Сім’я – чоловік і двоє дітей, син і донька. Довелося приїхати в місто Запоріжжя, живемо тут наразі, тому що село наше окупували. Ми проживали біля Енергодару.

Виїжджали ми маршруткою з Дніпрорудного. Три дні хотіли виїхати, але нас не пропускали, і ми поверталися додому, а потім пощастило.

Батьки залишилися в окупації, ми вже не бачилися довго. Деякі рідні виїхали, деякі залишилися там. Війна сильно вплинула: роз’єднала родину.

Хочу, щоб не було ніколи більше війни, щоб всі були щасливі, здорові. Щоб наші діти мали можливість нормально жити, навчатися.