«Троє онуків осиротіли: їхня мама померла, а батька застрелили в Маріуполі»

Мені 63 роки. Я мешкала у Східному мікрорайоні Маріуполя. Зараз живу в Одесі. Зі мною – четверо внуків. Троє з них осиротіли – і я стала їхнім опікуном. Їхня мама померла, а батька застрелили в Маріуполі. Хочу після війни повернутися в рідне місто, незважаючи на те що наша квартира згоріла, а будинок росіяни збираються знести.

Поки були в окупації, харчувалися тим, що залишалося вдома у мене і в двоюрідної сестри. Питну воду ми набирали у водоканалі, а технічну – з річки. Ліками я встигла запастися. Зі мною була дитина, віком рік і три місяці. Я не мала для неї ні підгузок, ні пелюшок.

Мене шокувало те, що росіяни обстрілювали житлові будинки, пологовий. Коли ми сиділи в підвалі, під’їхали два танки й почали стріляти по нашому й сусідніх будинках.

Коли я стояла в черзі по воду, почула інформацію про те, що від міської лікарні курсують евакуаційні автобуси до Нікольського. Ми зі старшим онуком сходили на розвідку й переконалися в цьому.

Коли йшли по місту, бачили трупи на вулицях.

Ми пройшли чотири блокпости й записалися на виїзд. Наступного дня вже були в Нікольському. Звідти я зателефонувала племінниці в Одесу. Вона знайшла приватного перевізника, який довіз нас до Бердянська, а звідти інший перевізник доставив нас у Запоріжжя. Там зустріли знайомі й відвезли у Дніпро. Потім ми переїхали в Одесу.

Малі діти не дають мені впадати в депресію. Останнім часом вони часто хворіють. З одного боку, завдають клопоту, а з іншого – відволікають. У мене просто немає часу сумувати й жаліти себе.

Я думаю, що війна нескоро закінчиться. Не знаю, яке місце для себе оберуть старші онуки, а я б хотіла після перемоги повернутися в Маріуполь.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/