Ми живемо в селі Нікопольського району. Працюємо, дітей виховуємо. Весь час - тут, ніде не виїжджали.

Я дізнався про початок війни, коли наді мною ракета пролетіла. З самого початку зіткнулися з дефіцитами: в магазинах не було нічого. Пізніше все нормалізувалося. І Фонд Ріната Ахметова допоміг, і міжнародні фонди давали гуманітарну допомогу.

Роботи зараз немає. З фінансами проблеми. Дуже дороге паливо, щоб кудись поїхати, щось привезти. Я ще й ногу зламав, три операції переніс. Останню мені зробили безкоштовно – це приємно вразило.

Хорошого нічого не дала нам війна. Мій середній син поїхав за кордон - ми вже його доволі довго не бачили. Племінник рідний воює. 

Шокувала загибель товариша прямо в його дворі - через дві хати від нас. Дитині 23 роки - прилетіла касета в двір. А найбільше шокує от ця гниль, яка до нас лізе. Де вони виховувалися? І ким вони народжувалися?

Хотілося б швидше війну завершити. Але я розумію, що в цьому році, мабуть, не вийде.

Хочу, щоб майбутнє було райдужним, гарним. Думаю, все налагодиться. Все буде добре - ми вже доволі настраждалися.