Віталій залишив батьків в окупованому Херсоні та поїхав на підконтрольну Україні територію, щоб заробити грошей і допомогти батькам 

До війни я працював у ТРЦ «Фабрика», який на початку війни був зруйнований. Найчастіше згадую те, що в Херсоні залишилося мало знайомих людей, а також - що перших три-чотири місяці окупації ми жили в жахливих умовах, без роботи.

Війну я зустрів вдома, в той день усім сказали не виходити з будинків та квартир.

Звісно, це сильний стрес, і дуже лячно, коли чуєш виття сирен повітряної тривоги. Довелось пережити весь спектр емоцій, тому що щодня були різні новини - як хороші, так і погані.

У Херсоні я жив з батьками, у тата інвалідність внаслідок інсульту, йому навіть по кімнаті важко ходити. Він навіть не думає, що кудись виїде з Херсону. Звісно, мати його не покине самого. 

Тому я вирішив виїхати сам до Вінниці, щоб знайти роботу і хоч якось допомогти батькам у Херсоні. Тут я довго шукав квартиру, врешті знайшов, але оренда зависока. Тож я активно шукаю роботу і сподіваюсь, що зможу тут адаптуватися.

Гуманітарну допомогу у Вінниці я знайшов тільки одну. Втім, з‘явилися певні складнощі, тому я її так і не отримав.