У перший день війни мені було тривожно. Другого березня у Гуляйполі почались обстріли. Снаряди почали падати біля мого будинку, мені стало дуже страшно. Не було води, світла й газу. Життя повністю змінилось, треба було пристосувати свій побут до нових умов. Воду я носила у відрах, харчувалась заквасками. 

Під час обстрілів я сиділа у погребі. Коли виходила на вулицю, бачили воронки та загиблих людей. 

Найстрашнішим для мене було побачити розірване тіло. Я йшла до своїх дітей і побачила таке. Це жах. 

З міста мене вивезли діти. Вони забрали з собою і собаку. Зараз я живу в Запоріжжі, працюю викладачем. Чекаю миру та повернення додому.