Я жила в Оріхові. В мене там уже немає ні хати, нічого - все розбомблено.

Коли вже почали сильно бомбити, і коли там уже не було ні світла, ні газу, вже просто нестерпно було. В мене дитина - треба було вже виїжджати. Але там залишилася мати і брат. У них там хазяйство, і хоч я й пропонувала виїжджати, вони не хочуть. Вони залишаються.

Я з донькою зараз у Запоріжжі. В чому стояла, в тому і приїхала, Оце як кажуть “освободитєлі” освободили мене від усього, від чого можна. Я зараз як даже десь бахне чи десь таке, то звуків навіть боїмся.

Знайшла роботу, зараз працюю на заправці, знімаю квартиру. Поки нормально. Чоловік мій воює. Він свою зарплату там, на війні, і витрачає. Мені з дитиною добре допомагають волонтери. Я їм дуже вдячна. 

Я взагалі надіялася, що війна влітку закінчиться. Моя така думка, що чим швидше, тим краще. Росіян тут лічно я не чекала.

Поки війна не закінчиться, а там в Оріхові нічого не відбудується, то буду проживати в Запоріжжі і тут працювати. А далі час покаже, надо ж доньку піднімати.