Ми виїхали зі своєї рідної домівки, бо було неспокійно і хвилювались за безпеку дітей. На той час доньці було 13 років, сину – 2 місяці.

Була вдома, коли чоловіка викликали на службу – він подзвонив і сказав, що почалася війна, і одразу поїхав на службу в Миколаїв. Я залишилася з дітьми, ще трохи перебувала в окупації, а потім ми виїхали.

Син нічого не розумів, донька була доросла, але пережите стало травмою назавжди. Коли над домівкою пролетів літак дуже низько, ми вибігли і годину сиділи в підвалі.

Для спокою приймаю валеріанку. В окупації допомоги майже не було, але тут фонди підтримують нас і це дуже важливо.