Бовкун Анастасія, учениця 11 класу Комунального закладу "Харківський ліцей №142 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кизименко Оксана Миколаївна

Війна. Моя історія

24 лютого завжди було для мене найщасливішою датою, яку я захоплено чекала кожного року. На свято, на диво, на день мого народження... 24 лютого 2022 року зустріло привітанням батьків. Вони дали мені змогу зрадіти, хотіли, мабуть, якомога довше зберегти мої щасливі очі, адже я не чула нічних вибухів. Лише зараз розумію контраст того ранку.

Мене розчулили повідомлення, дуже відверті і якісь занадто серйозні для моїх веселих друзів. Усі дякували за проведений разом час, запевняли, що все буде добре, що ми скоро зустрінемось.

Сьогодні замість шкільного рюкзака мені довелося поспіхом складати тривожні валізи. Розуміння того, що в моєму домі почалась війна, прийшло відразу. Але не памʼятаю сліз чи панічних атак. Лише впевненість, що цього не може бути, принаймні, що це все ненадовго. Проте з деякими друзями я побачусь лише через півтора року, а когось, невпевнена, чи взагалі побачу…

Тяжко було завжди: перший тиждень у підвалі рідного будинку, чотири місяці життя в іншій сімʼї, вісім місяців за кордоном… Зараз я вдома, до мене повернулась ілюзія справжнього життя. Захисна функція мозку – стирати найжахливіші спогади. Інколи не можу згадати цілі місяці… Але той крижаний страх і розпач першого тижня не забуду ніколи!

Досі не було жодного дня, коли б не згадувала те далеке, щасливе, довоєнне... Скільки перспектив, скільки планів... Війна всюди, неможливо її не чути, не відчувати. Навіть у повній темряві бачу зруйновану дачу, рух ворожої техніки по знайомих вулицях, вибухи та страшний крик. Найтяжче розуміння того, що не можу припинити війну, уберегти рідних, витерти всі сльози, повернути загублені душі…

Хто скаже, коли закінчиться війна? Чи зможу взагалі побачити всіх рідних та друзів? Чому не обійняла їх сильніше перед такою тривалою розлукою?

Піду збирати посилку батьку. Не знаю точно, де він, говорить тільки, що дуже холодно, особливо вночі. Теплий спальник може й допоможе, але навряд чи колись ще буде так тепло, як восени 2022. Сумую і сподіваюсь швидше зустрітися, але не поспіхом, як тепер буває, а вдома. Вдома, де немає війни, де задую свічки і побажаю, щоб ніхто і ніщо не руйнувало мій світ…